Згідно найбільш загальним уявленням, макромолекули гумусових кислот складаються з .каркасної і периферійної частини. Каркасна частина представлена високо заміщеними ароматичними фрагментами, з'єднаними алкільними, ефірними та іншими містками. Переважну більшість замісників представляють наступні функціональні групи: карбоксильні, фенольні та спиртові гідроксильні, карбонільні і метоксильні. Периферійна частина представлена вуглеводно-протеїновим комплексом, ковалентно зв'язаним із каркасною частиною. До 30% від маси гумусових кислот представляють собою вуглеводні фрагменти. Крім того, в периферійну частину входять зольні компоненти - силікати, алюмосилікати, оксиди та інші, пов'язані з органічною матрицею кисневими містками.

​

Близько 75% кисню в молекулах гумусових кислот розподілено між чотирма типами функціональних груп: карбоксильними, фенольними, спиртовими, карбонільними. Перераховані вище функціональні групи (в першу чергу, карбоксильні і фенольні), визначають здатність гумусових кислот зв’язувати іони металів в хелати.

​

Вміст азоту в гумусових кислотах складає 1-5%. Більша частина азоту входить до складу периферійної частини. Азот периферійної частини розподіляється наступним чином: 20-45% входить до складу амінокислотних залишків, 2-8% - до складу аміновуглеводів, 8¬15% присутній в гумусових кислотах у вигляді солей амонію.

​

Завдяки такому різноманітному функціональному складу гумусові кислоти виявляють широкий спектр властивостей, який дозволяє застосовувати їх у якості біостимуляторів росту та антистресантів в рослинництві.